14 жовтня 2010 - як святкували річницю УПА

Попередня тема Наступна тема Донизу

14 жовтня 2010 - як святкували річницю УПА

Створювати по Громенко на тему Чт Жовт 14, 2010 9:46 pm

Перші новини з Одеси. Там, кажуть, по наших стріляли...

http://www.048.ua/article/28742


Громенко
СБ

К-ть повідомлень : 475
Дата регистрации : 20.09.2008
Звідки : Київ

Переглянути профіль користувача http://oun-upa.forumy.eu

На початок Донизу

Re: 14 жовтня 2010 - як святкували річницю УПА

Створювати по Громенко на тему Чт Жовт 14, 2010 10:12 pm

Київ!

14 жовтня 2010 року з ініціативи Всеукраїнського об’єднання "Свобода" у Києві пройшов традиційний Марш за визнання Української повстанської армії. Понад десять тисяч українців пройшли центральними вулицями столиці з гаслом "Владо, визнай подвиг УПА, або йди геть!". Щороку чисельність учасників маршу збільшується на декілька тисяч українців. Та, на жаль, деякі ЗМІ, оприлюднили вкрай недостовірну інформацію, у десять разів применшивши кількість учасників Маршу

Святкування розпочалося вічем біля пам’ятника Тарасу Шевченку, на якому виступили очільники "Свободи" Олег Тягнибок, Ірина Фаріон, Андрій Мохник, Юрій Михальчишин, Андрій Іллєнко, Ігор Мірошниченко, ветерани ОУН-УПА. Вони закликали українців гідно наслідувати своїх героїв-попередників та домогтися встановлення національної та соціальної справедливості в Україні. Головними вимогами маршу є: визнання боротьби ОУН-УПА національно-визвольною боротьбою Української нації та проголошення 14 жовтня – День створення УПА – державним святом.

Член Політради ВО "Свобода" Ірина Фаріон:

"На восьме літо у неділю,

Неначе ляля в льолі білій,

Святеє сонечко зійшло".

І на нас сьогодні зійшло святеє сонечко – наші померлі допомагають нам, живим, стати безсмертними, стати сильними, стати великими, стати потужними. Я з тих ніжних слів Шевченкових почала своє слово, але я знаю інше, що цю ніжність сьогодні ми маємо переплавити у сталь. Цю ніжність ми маємо зробити крицевою сталлю, перетворити у наступальну мужність.


Коли приїжджав Папа Римський до Львова, то він казав: Люди, не забувайте 11-ї Заповіди , котра звучить: "Не бійся". Ті, чию пам'ять ми сьогодні вшановуємо, ким ми наснажуємося – знали цю заповідь. Я пропоную, шановна громаду, сонячна, світла осіння – подумати. Власне, подумати. Моє слово сьогодні буде не мітингове. Я знаю, що ми у цю хвилину спілкуємося із Безсмертними, з Потойбіччям, Вічністю, з абсолютною Правдою, Любов’ю, Ненавистю. Бо саме такими були ці герої, яких ми вшановуємо у день Покрови. Тому я пропоную 4 стислі тези для роздумів.

Звідки ці люди – чи це холодноярівці, чи це упівці, чи це воїни Галицької армії, чи це Січове Стрілецтво, чи це гайдамаки, чи це козаки – не ті, що козачками стали, - звідки ці люди брали силу? Завдання наше, українське, полягає в тому, щоби ми нарощували власну міліарну силу і були готові до радикального протистояння із цією колоніальною адміністрацією, що посіла олімп нашої з вами країни. Ми втратили державу. Те, що зараз – державою не є. але ми ніколи не втратимо країни, тому що країна – це нація. Може йти будь-яка влада у відставку. Натомість українська нація, як Фенікс, завжди буде відроджуватися. Тому що саме цю землю подарувала їм ця абсолютна сила, з якою, я сьогодні сподіваюся, найтонший, найвишуканіший, найнадійніший і наймістичніший контакт. Тому не випадково я випадково почала з цих дуже ніжних слів.


А тепер 4 тези. Звідки ці люди брали силу, а потім та сила давала їм до рук зброю. Їхня сила народжувалася з внтуршнього неспокою, тяги до протесту. Саме цей неспокій, внутрішнє збурення і тяга повстати – привели нас на цей майдан. Кожен має свою глибинну мотивацію того, чого він тут. Ми не хочемо бути рабами, ми хочемо мати свою самодостатню сильну соборну незалежну державу. Це надважлива мета кожної людини, яка прийшла засвідчити свій протест проти колоніальної адміністрація "янучарів".

Генерал Шухевич, який став легендою і безсмертям української нації, казав: !Я не можу спокійно грати на фортепіані (а навчався він у музичному інституті), коли таке робиться з моєю нацією. І тому він змінив свій профіль. І замість грати на фортепіані, взяв зброю до рук. Саме внутрішній неспокій, саме безкомпромісність із власною совістю стимулювали цього чоловіка на те, аби очолити Українську повстанську армію. Отже, ми народжуємося із нашого внутрішнього протесту, бунтарства – який є найглибиннішою мотивацією кожної вільної людини (ми про невільників сьогодні не говоримо – у націоналістичні лави мають єднатися тільки найкращі з найкращих).

Теза друга. Що з чого народжувалася завжди велика українська міліарна сила? Хоч, безперечно, я не применшую міліарної сили самого слова. (Пригадуєте Лесю: "Слово, моя ти єдиная зброє!"). Отже вони черпали свою силу з двох базових понять життя нашого – з любові і ненависті. Ненавиділи наші предки окупацію, рабство, неволю. І саме з цих почуттів – любові до власної землі і ненависті до неволі – народилася півмільйонна армія УПА, котра змагала з варварами понад 20 років.

Теза третя. Вони народжувалися з аристократичного духу. Аристократичний дух – це той, котрий ніколи не компромісить, не сповідує філософії меншого зла, який ніколи не вибирає адвоката в собі, а завжди шукає в собі прокурора. Аристократи – це ті люди, які дуже потужно і інтенсивно вміють працювати над собою. Саме ці воїни-упівці і були аристократами духу.

І, нарешті, теза четверта. Їхня сила народилася і їхнє прямостояння та протистояння з надзвичайно потужної інтелектуальної сили. Тому сучасний український націоналізм – це націоналізм аристократів, інтелектуалів, дуже сильних самодостатніх людей. Роман Шухевич володів п’ятьма мовами – латинською, старогрецькою, німецькою, англійською, польською. Йому замало було тієї освіти, якої він здобував у Політехніці на відділі мостобудівництва. Він паралельно навчався в Консерваторії, військовій школі, та ще й паралельно був майстром спорту із плавання. Окрім цього він мав свій бізнес, щоби купувати на зароблені гроші зброю для закарпатських українців, котрі змагалися у той час з Угорщиною.

Дорога громадо, пам’ятаймо закони природи – найтемніше перед світанком. Тому зараз кожен з нас має стати тим палахкотливим вогнем, щоби підтримати один одного, щоби не допустити зневіри, щоби усвідомити, що на плечах кожного з нас лежить відповідальність за те, що ми будуємо. Я впевнена, що спільнота, яка зібралася тут – буде спільнота запалених, сильних і безкомпромісних українців. Будьмо щасливі з того, що ми маємо таку історію, таких незнищенних безсмертних лідерів, як Чучупака, як Бандера, як Шухевич, як великий Міхновський, як Донцов, як Юрій Липа. Вони представляють всю нашу велику Україну і ні один пес смердючий, що зараз сидить при владі – не зможе роз’єднати нас. Тому що ми сильні, вільні, ми вміємо любити добро і ненавидіти зло. Дякую вам, що ми є. Ми все здолаємо.

Кандидат на посаду міського голови Львова від ВО "Свобода" Юрій Михальчишин:

Сьогодні вирішальний час, коли треба ставати по один бік лінії барикад. Сьогодні не можна бути одночасно і толерантним, і чесним із самим собою. Сьогодні потрібно визначитися, з ким ми, і проти кого. Адже з однієї сторони є Україна, яка бореться, а з іншої сторони – зажрана підлабузницька чиновницька малоросія, яка стоїть на колінах перед усім світом.

Коли я бачу ваші очі, бачу як ви стоїте плечем до плеча, розумію, що історія повторюється і нам з вами випала честь і відповідальність гідно піднести цей шлях боротьби і пронести до переможного завершення.

У цих окупантів при владі є своє свято – "дєнь пабєди", а в нас буде своє свято – день нашої з вами перемоги. Я не скажу, коли він буде по календарю. Можливо, це буде 1 січня, можливо – 14 жовтня. Але цей день настане! Нас від нього відділяють лічені місяці чи роки успішної боротьби.


Це боротьба проти окупантів та зовнішніх ворогів, це боротьба проти власних слабкостей – відчаю, зневіри, страху. Сьогодні ми не можемо собі дозволити бути слабкими, бо цього від нас чекають окупанти – що ми злякаємося, зневіримось, розчаруємося.

Тут всі запалені однією спільною ідеєю і немає ніякого значення, з яких куточків України ми приїхали. Адже нас єднає одна велика епоха – час стиснутих кулаків та піднятих правиць знову приходить! До нас знову прийде новий Коновалець, новий Шухевич, і прийде новий Бандера. Тому що історія повторюється. Україна знову стоїть перед питанням – бути чи не бути. І шлях до цього – не реформи, не переговори, не круглі столи – але українська бандерівська соціальна та національна революція!

Голова Сумської обласної організації ВО "Свобода" Ігор Мірошниченко:

Насправді соціальна і національна революція починається вже сьогодні від цієї площі перед пам’ятником Шевченку. Вона починається зі столиці України Києва! І вже на Печерських пагорбах холуйська влада тремтить перед нами! І тому вона забороняє нам збиратися там, де ми збиралися завжди, там, де ми ходили завжди! Ми говоримо цій бандитській владі: тремтіть, бо соціально-національна революція в Україні почалася!

Голова Київської міської організації ВО "Свобода" Андрій Іллєнко:

Українська повстанська армія, визвольна боротьба стосується не лише західної України. Сьогодні ми показали, що цей день – це свято усієї української нації, а не лише окремої частини України. Адже у колоні, яка крокуватиме вулицями столиці, є люди, які приїхали з усієї України: кияни йтимуть пліч о пліч разом з кримчанами, волиняни разом з закарпатцями. На цьому майдані зібралися представники усієї української нації.

Сьогоднішня держава не є тією державою, за яку боролися наші попередники і за яку вони поплатилися життям, адже досі українська влада не визнала їх боротьбу. Україною керує українофобська свора, яка робить усе, щоб вичавити з українців їх національний дух. Тому згадуючи про наших національних героїв, ми повинні бути їх гідними нащадками та зробити усе, аби у нас були свої Шухевичі, свої Бандери!


Ми маємо усвідомлювати, що боротьба за незалежність України не завершувалась, вона досі триває. Ми на своїй богом даній землі переможемо.

Українська держава є, і боротьба за її незалежність не була марною. Сьогодні нашим завданням є наповнити цю державу українським духом!

Заступник голови ВО "Свобода" Андрій Мохник: "Сьогодні в Україні керує окупаційна адміністрація Москви, яка засіла на печерських пагорбах і продовжує принижувати українську національну честь та гідність, продовжує збиткуватися над нашою нацією. Наші попередники знали що роботи з окупантами: окупантів треба нищити. І сьогодні на часі стоїть питання української повстанської армій – інформаційної.

Юрій Іллєнко зробив стрижневою цю тему у нашій програмі захисту українців. Тому що окупація українського інформаційного простору, задурманювання мізків українців через теле-ящик – це та велика ганебна діяльність, яку проводить режим Янукович та його сатрапи на місцях. Вони розуміють, що як тільки українці пізнають правду про УПА, про своїх попередників на Наддніпрянщині, які до середини 20-х років не допускали совєцьких окупантів до себе в села, то вони стануть вільними, бо правда звільняє.

І сьогодні від нас залежить, наскільки ми донесемо правду про українських повстанців, чи 20-х років, чи 40-х, чи можливо навіть майбутніх років 21 століття. Тоді ми переможемо. Адже нас в Україні більше, ми є на своїй богом даній землі і нас тримає слава та сила наших попередників – українських повстанців".

Під час виступу голова ВО "Свобода" Олег Тягнибок привітав усіх присутніх з потрійним святом – Покрою Пресвятої Богородиці, 68-ю річницею заснування УПА та 19-річчям ВО "Свобода".

"Ми сьогодні зібралися у святковий похід під гаслом "Владо, визнай подвиг УПА, або йди геть!". Визнання ОУН-УПА борцями за державну незалежність України – це тест на чесність та придатність служити українській нації. Адже це визнання означатиме докорінний перелом у новітній українській історії та фактично перекреслить УССР як окупаційну адміністрацію, насаджену Москвою. Від того моменту українська державницька традиція матиме тяглість від УНР та ЗУНР, Карпатської України, від Української держави, відновленої Актом 30 червня 1941 року, але не від УССР. Отже, визнання ОУН-УПА – це повний розрив із Москвою, визнання її історичним ворогом та утвердження справжньої Незалежності України.

УПА – найбільша підпільна армія не лише Європи, й а світу усіх часів. Вона воювала на всі фронти, знищувала німецьких, совєцьких, польських окупантів від рядових до генералів. Через цю армію пройшло 600 тис. українців. Це 600 тисяч Героїв, які навіть після своєї загибелі вселяють жах в усіх ворогів правдивої України.

Помітьте, жоден інший захід не збирав такої кількості українців, як цей Марш із вимогою визнання УПА. На жаль, до влади ще не дійшло, що українців на вулиці виходитиме щороку більше. Невдовзі наша чисельність досягне такої кількості, скільки українців було у повстанцях. Тоді ми диктуватимемо свою волю, а не українофоби, котрі зачинилися за сімома замками на Банковій та Грушевського, боячись наростаючого народного гніву. Ми є велика сильна Нація і збудуємо державу, про яку мріяли Петлюра, Коновалець, Бандера і Шухевич. Тому сьогодні ми кажемо режиму Януковича: або визнаєте подвиг УПА, або йдіть геть!", - зазначив Олег Тягнибок.

Після завершення віча учасники Маршу вишикувалися у колону і вирушили до Софіївського майдану. Тривалість колони становила понад 30 хвилин.

Продовження репортажу та фотовисвітлення заходу читайте та дивіться на нашому сайті 15 жовтня.

Довідка. 14 жовтня 2010 року представників Кіровоградської обласної організації Всеукраїнського об’єднання "Свобода", які прямували в Київ для участі у Марші за визнання УПА, безпідставно заарештували та утримують в Обухівському відділку міліції.

14 жовтня 2010 року представники ДАІ визнали "несправним" автотранспорт, на якому полтавські свободівці мали дістатися Києва й взяти участь у заходах, присвячених святкуванню Дня створення УПА.

У ніч з 13 на 14 жовтня 2010 року правоохоронці у брутальний спосіб зупинили учасників Маршу за визнання УПА, які їхали до Києва з інших областей. У Івано-Франківську, Хмельницькому, Чернівцях, Полтаві та Олександрії Кіровоградської області міліціонери висаджували з автобусів людей, які їхали до Києва, погрожували водіям позбавленням ліцензії на право перевезення, у разі якщо вони їхатимуть до столиці. Таким чином сотні українців не зможуть прибути на традиційне святкування Покрови Пресвятої Богородиці та Маршу за визнання УПА у Києві.


Громенко
СБ

К-ть повідомлень : 475
Дата регистрации : 20.09.2008
Звідки : Київ

Переглянути профіль користувача http://oun-upa.forumy.eu

На початок Донизу

Re: 14 жовтня 2010 - як святкували річницю УПА

Створювати по Громенко на тему Чт Жовт 14, 2010 10:14 pm


Громенко
СБ

К-ть повідомлень : 475
Дата регистрации : 20.09.2008
Звідки : Київ

Переглянути профіль користувача http://oun-upa.forumy.eu

На початок Донизу

Re: 14 жовтня 2010 - як святкували річницю УПА

Створювати по Громенко на тему Чт Жовт 14, 2010 10:18 pm

Львів:

14 жовтня у Львові проходить молодіжна акція «Дух УПА на вулицях міста» студенти підтримують і вшановують піснями Українську повстанську армію. У п’яти районах Львова, зокрема, у центрі міста, на проспекті Свободи, на Левандівці (біля ринку), на Рясне-1 (біля ТЦ «ВАМ»), на Сихові (перед Кінопалацом ім. Довженка), на перехресті вул. Пасічної та Дж. Вашингтона, - студенти на дерев’яних колодах перед наметом та імпровізованим вогнищем виконуватимуть пісні УПА.
Про це 14 жовтня у коментарі ZAXID.NET повідомив організатор дійства Володимир Шнайдер.

"Кілька студентів самостійно зголосилися на таку акцію. Вони біля імпровізованого вогнища, свічок викладених у напис УПА, співатимуть пісні під акомпанемент чи гітари, чи бандури чи скрипки. Усі охочі можуть доєднатися до цієї акції, адже обрані пісні є знайомі не тільки львів’янам", - зазначив Володимир Шнайдер.

Як зазначила Марія Малярчук, що співає біля намету на проспекті Свободи, про УПА не можна забути, повстанців потрібно вшановувати, вони боролися за долю і волю України. "Сьогодні день Покрови Пресвятої Богородиці, а всі ми знаємо, що в цей день також створилася УПА. Богородиця стала їхньою покровителькою. Ми хотіли піснями нагадати про Українську повстанську армію, відновити в кожному почуття любові до України, яке не залежить від того, що тут відбувається", - зазначила вона.

Як повідомляє кореспондент ZAXID.NET , до студентів на перехресті вул. Пасічної та Дж. Вашингтона приїхав міський голова Львова Андрій Садовий, який спільно із учасниками акції співав повстанських пісень.


Громенко
СБ

К-ть повідомлень : 475
Дата регистрации : 20.09.2008
Звідки : Київ

Переглянути профіль користувача http://oun-upa.forumy.eu

На початок Донизу

Re: 14 жовтня 2010 - як святкували річницю УПА

Створювати по Громенко на тему Пт Жовт 15, 2010 2:04 am

http://bilozerska.livejournal.com/318630.html

Чудовий звіт від Білозерської.

Громенко
СБ

К-ть повідомлень : 475
Дата регистрации : 20.09.2008
Звідки : Київ

Переглянути профіль користувача http://oun-upa.forumy.eu

На початок Донизу

Re: 14 жовтня 2010 - як святкували річницю УПА

Створювати по Громенко на тему Сб Жовт 16, 2010 2:49 pm

Чудова стаття з Майдану від російськомовного киянина:

-----
Итак, утро на больничном. Горячий кофе обжигает воспаленное горло, глаза слезятся, кашель такой, что вот-вот соседи начнут стучать в стенку. Все логично: если наспех сбить температуру лошадиной дозой антибиотиков, пару часов прогуляться прохладным октябрьским вечером, время от времени выкрикивая «Слава Героям!» - на утро просто должно стать хреново. Самое время задуматься, а стоило ли? И если да, то почему и зачем?

Почему и зачем восточный украинец, с детства говоривший по-русски, внук красноармейцев, провел вчерашний вечер на Марше УПА?

Сразу вынесем «за скобки» второстепенное.

С одной стороны, было решение Окружного админсуда, который по иску Горадминистрации запретил проведение Марша на Крещатике и Майдане. Я «разбаловался» за 5 лет после Майдана, и не привык, чтобы мне указывали, по каким улицам моего родного города и под какими флагами мне можно ходить, а где и под какими – нельзя. Так что не без того – имела место «красная тряпка», которой режим помахал у меня перед простуженным носом.

Признаться, я и сейчас слегка сожалею, что организаторы Марша прошли исключительно по «санкционированному» маршруту, не попытавшись реализовать свое конституционное право гулять где угодно. УПА, памяти которой посвящен Марш, как-то не спрашивала санкций на маршруты своих рейдов ни у немцев, ни у советов, ни уж тем более у какого-то админсуда… Однако «не суди» - в этот раз не я был организатором, и не мне было решать, вести ли толпу с изрядным процентом стариков и малолеток на прорыв ментовских заслонов. Решение реально не простое, и вероятно, на месте «свободовцев» я бы тоже ограничился прохождением по разрешенным улицам. Что не мешает мне как рядовому участнику об этом слегка жалетьJ

С другой стороны, были аргументы «против». Мне не импонирует «Свобода» Тягнибока, и это еще очень мягко сказано; между тем именно она выступила организатором Марша, и волей-неволей выбор сводился к неучастию в Марше или к прогулке под их флагами. Касательно еще нескольких групп постоянных участников маршей – «автономных правых», конторы с пафосным названием «Патриот Украины» и прочей публики с резкой правой асимметрией мозга, я вообще удержусь от комментариев. При обычных обстоятельствах я едва ли присел бы с ними по нужде в пределах одного гектара. Однако обстоятельства были не вполне обычными – Марш УПА в Киеве был один, и нужно было либо идти всем вместе, либо оставаться дома.

Итак, будем условно считать, что попытка запрета Марша со стороны режима примерно уравновесила мою антипатию к организаторам. В сухом остатке остается собственно Марш. Остается главный вопрос – кем и чем для нас, современных украинцев, является УПА?

Меньше всего хотелось бы сейчас заниматься «историческим ликбезом». На тему реальной, исторической УПА уже написано очень много. Я же сейчас пытаюсь понять скорее другое: чем лично для меня и моих единомышленников является та Легенда, которая осталась от УПА в нашем сознании?

Думаю, ключевое слово – это слово ВЫБОР.

УПА раз и навсегда ломает привычный стереотип «исторической безнадеги», навязываемый нам всеми имперскими версиями истории. Нет страшного мира тоталитарных режимов, в котором отдельно взятый человек ничего не решает. Нет заведомой обреченности. Нет тоскливого выбора между «большим злом» и «чуть меньшим злом», где третьего не дано. В России, увы, было именно так. В Германии было так же, если не хуже.

А у нас была УПА.

А значит – был личный выбор каждого отдельного человека. Выбор не между «большим и меньшим злом», а между Злом и Добром.

Выбор, отказ от которого не замаскируешь знаменитой фразой всех трусов и предателей - «ну, знаете, время было такое, от нас ничего не зависело…». Выбор, за который каждый отвечает сам, перед Тем или чем, в Кого или во что он верит.

Оказывается, можно было не разрываться между сотрудничеством с наци и унылой покорностью коми. Можно было лихо выкрикнуть «Чума на оба ваших дома!» и уйти в лес. Уйти в УПА.

ОБСЕ в 2009 году наконец –то уравняла сталинизм с гитлеризмом. Для простых сельских парней из УПА это было очевидно еще в 1942-м. Тот случай, когда крестьянская простота куда лучше политических мудрствований.

И не важно, были ли шансы на победу. Если не было – тем более ответственным был этот выбор. Если на войну идут, математически оценивая шансы на выигрыш и проигрыш – это военная кампания. Это ремесло генералов. Если идут просто потому, что совесть не позволяет не пойти – это Священная Война. Это – дело Граждан.

У нас была УПА. А значит – были Граждане. Граждане страны, которой еще не было на картах мира. Страны, которой не должно было возникнуть по планам что одних победителей, что других. Страны, у которой не было признанных флага и герба, госапарата, дипслужбы, валюты, регулярной армии, вообще ничего не было. Были только Граждане. И у этих Граждан была своя «самодельная» армия – УПА.

Если у страны есть Граждане – все остальное рано или поздно «приложится». Наоборот – едва ли.

А еще – УПА НИКОГДА НЕ КАПИТУЛИРОВАЛА.

Да, вооруженная борьба в какой-то момент прекратилась, когда все солдаты нашей лесной армии оказались в безымянных могилах или сибирских лагерях. Но капитуляции не было. Не было «мировой» с оккупантами, признания легитимности их режима. Была только вынужденная передышка – пока подрастет новое поколение бойцов. Генералы могут сдаваться в плен со своими регулярными армиями, Граждане не капитулируют.

А еще – УПА ПОБЕДИЛА.

Победила в 56-м, когда советы были вынуждены «амнистировать» выживших повстанцев, чтобы хотя бы прекратить вооруженное противостояние и перестать тратить огромные ресурсы на карательные акции в давно «мирной» стране.

Победила в 60-е, когда требование независимости Украины стали выдвигать будущие диссиденты - юные комсомольцы из Восточной Украины, никогда в жизни не видевшие живого «бандеровца».

Победила в 90-м, когда киевские студенты в своем палаточном лагере запели неведомо кем и как переписанные повстанческие песни, а молодые рок-н-рольные команды стали посвящать УПА свои новые альбомы.

Победила в августе 91-го, когда исконные враги УПА, коммунисты, скрипя зубами были вынуждены проголосовать за независимость Украины, и поднять над своим верховным советом наши флаг и герб. Флаг и герб УПА.

Победила в декабре 91-го, когда на референдуме 92% украинцев поддержали независимость. То есть поддержали программу и цель УПА.

Победила в 2004, когда миллионы людей вышли на улицы защитить свое право выбора. Над ревущим морем киевлян и гостей из всех регионов вместе с национальными флагами, оранжевыми и желтыми флагами нынешних партий, гордо реяли красно – черные боевые знамена УПА. Их держали люди, мало кто из которых может похвастаться дедом – повстанцем. Повстанцы в силу понятных причин редко успевали обзавестись детьми… Но эти люди, чьи деды в большинстве своем тихо тянули лямку законопослушных «совков», все же слышали, что можно было – ИНАЧЕ. Что БЫЛ ВЫБОР. Что были люди, РЕШИВШИЕ САМИ. И именно поэтому их хватило на то, чтобы в нужный момент сделать СВОЙ ВЫБОР, и выйти на Майдан в футболках с портретами Бандеры и Шухевича.

УПА побеждает сегодня, когда модный исполнитель в стиле реп-панк вдруг говорит на концерте, обращаясь к толпе юношей и девушек, для которых не то что Вторая Мировая – для них даже СССР как таковой это уже только строчка из школьного учебника: «Ребята, совсем недавно, в 43-м, в такие же осенние дни сотня бойцов УПА приняла бой с тремя батальонами гитлеровцев, окруженная в руинах старого казацкого монастыря. Не выжил никто, но продержались они целую неделю. Давайте сегодня их вспомним» - и выдает потрясающую рок-балладу памяти повстанцев. И зал, состоящий в основном из совершенно «цивильных», русскоговорящих в повседневной жизни киевских студентов, хором подхватывает припев… Или когда исполнитель любовной лирики вдруг записывает альбом перепетых в современной аранжировке повстанческих песен, восстановленных по оригинальным записям 40-х, и эти песни становятся национальными хитами, и тысячи киевских мальчишек и девчонок, чьи деды в большинстве своем не только не были в УПА, но даже не жили в тех регионах, где УПА воевала, радостно хором орут «Лента за лентой патроны подавай, Повстанец – украинец, в бою не отступай!».

УПА побеждает, когда в ответ на очередные свинства режима сотни людей без призыва какой-либо партии, просто по переписке в ЖЖ и Фейсбуке, молча выстраиваются вдоль Крещатика с сине-желтыми ленточками на рукавах, лацканах, сумочках; приходят под стены Службы Безопасности с «просьбой арестовать себя как носителя государственных секретов»; собираются под Парламентом в день рассмотрения дискриминационного языкового законопроекта…

У НАС БЫЛА УПА.

А ЗНАЧИТ – У НАС ЕСТЬ ВЫБОР.

Если он был у этих парней даже тогда – тем более он есть у нас сегодня. У каждого из нас. И за это стоит воевать.

До встречи на следующем Марше. А если будет нужно – до встречи в новой УПА.



Громенко
СБ

К-ть повідомлень : 475
Дата регистрации : 20.09.2008
Звідки : Київ

Переглянути профіль користувача http://oun-upa.forumy.eu

На початок Донизу

Re: 14 жовтня 2010 - як святкували річницю УПА

Створювати по Спонсируемый контент Сьогодні в 3:31 am


Спонсируемый контент


На початок Донизу

Попередня тема Наступна тема На початок


 
Права доступу до цього форуму
Ви не можете відповідати на теми у цьому форумі