Підрозділи УПА в КРИМУ

Попередня тема Наступна тема Донизу

Підрозділи УПА в КРИМУ

Створювати по Славко на тему Сб Січ 29, 2011 12:51 am

Опублікована в газеті „Кримська світлиця” стаття з приводу виходу в світ книги Володимира Чорномора „Повстанчий Крим” спричинила ажіотаж лівих сил. Колишні владні чиновники міркують, яким чином справи, з проставленим ними грифом „цілком таємно”, стали відомі широкому загалу кримчан. Деякі антиукраїнські ідеологи та представники російських бізнес-груп зацікавлені за будь-яку ціну скупити увесь наклад книги. Це дає право розгорнути на сторінках газети полеміку і подати нові переконливі дослідження про існування структур УПА в Криму.
На жаль, до цього часу кримські органи безпеки України тримають у таємниці матеріали, пов’язані з боротьбою Української Повстанської Армії в Криму. Не вивчені й архіви радянсько-партійних органів. Але голки в мішку не сховаєш. Відомо, що підрозділи Української Повстанської Армії в Криму діяли в Сімферополі, Євпаторії, Джанкої, Ялті, Українці, Петрівці, Севастополі, Старому Криму, Керчі, Феодосії, Алушті, Михайлівці та багатьох інших населених пунктах, що були поруч з дислокацією похідних груп.
З донесення агента СД В. Косика від 31 грудня 1941 року, знайденого у секретних справах рейху, нам стало відомо, що зі Львова до Криму революційна ОУН направила шість похідних груп, близько 40 чоловік. Тільки одного повстанця нацисти арештували по дорозі у Крим.
На початку війни, коли керівництво ОУН зрозуміло, що гітлерівці мають на меті з України зробити свою колонію, націоналісти на чолі з С. Бандерою оголосили у Львові Українську державність. Їх заарештували і відправили до таборів, а низка секретних наказів зобов’язувала каральні органи рейху знищувати бандерівців, як грабіжників.
Взимку 1941-1942 р. починаються розстріли членів ОУН, фашисти дають вказівки поліції, військовій розвідці і СД посилити роботу особливо щодо викриття похідних груп, які були спрямовані до Криму. ОУН революційна в той час створила Український Революційний Комітет з підготовки повстання проти німецьких загарбників, адже ніхто не вбачав перспективу перемоги над Німеччиною. Комітет очолив Микола Шапар, який потім загинув при виконанні однієї з бойових операцій. Згодом, з середини 1942 року, заступником голови комітету з пропаганди був призначений Володимир Шарафан, який займався мобілізаційною роботою, створенням культурологічних і освітніх закладів, розповсюдженням націоналістичних агіток.
З самого початку прибуття до Криму похідних груп ОУН почала зазнавати значних втрат у боротьбі з фашизмом. Так, Іван Осадчук, провідник кримських українських повстанців в грудні 1941 року був арештований в Євпаторії і згодом розстріляний гестапівцями. У лютому 1942 року гестапо заарештувало 14 повстанців Джанкойського українського революційного комітету на чолі з провідником Романом Бардахівським та його помічником, учителем школи Наконечним. У тому ж 1942 році, трохи пізніше, від рук фашистів загинули відомі серед кримського населення організатори повстання: Степан Ванкевич, Михайло Лобак, Степан Тесля. Але боротьба кримських українських націоналістів за незалежність української державності не припинилась.
Після провалу Джанкойської групи Дніпропетровський Крайовий Провід усуває від керівної роботи Івана Янчишина і призначає провідником Степана Теслю, який розбудовує господарсько-торговельні об’єкти Революційного Комітету, залучає свідомих борців із числа інтелігенції, робить спробу підняти націоналістичний рух у Криму. Розповсюджуються газета „Наступ”, журнал „Пробоєм”, в яких показані портрети чільних націоналістичних провідників та програмні засади.
У Сімферополь прибуває і провідник мельниківської ОУН Борис Суховерський. Були організовані зустрічі з існуючими похідними групами. На квартирі Базидевича по вул. Жуковського він поставив завдання групі Ярослава Савки, у складі якої перебувало 8 осіб, із них – 6 сімферопольців. З другою групою зустріч відбулася на квартирі Володимира Шарафана на вул. Профспілковій. Потім зустрічі відбулися і на інших явках у населених пунктах Південного узбережжя.
У той час на півострові активніше працювало бандерівське підпілля. Воно мало більш розгалужену партійну мережу, яка формувалась за принципом трійок, виконувало чітку програму з підготовки повстання на відміну від тодішніх завдань мельниківців – взяти владу шляхом просочення своїх кадрів у керівні органи влади і проведення мирного перевороту. Розуміючи нездійсненність утопічного проекту, основна частина мельниківців перейшла в революційну організацію. У тому числі перейшли в революційну ОУН Ярослав Савка – колишній петлюрівський офіцер, і Володимир Шарафан. Із активістів національного руху, що в підпіллі вели боротьбу, на сьогодні відомі одиниці. Після арешту гестапо Степана Теслі, провідником у квітні 1943 року призначається 25-річна Катерина Мешко з добре підробленими документами на Ольгу Пруднік.
Вона створює військову референтуру, яку очолює Григорій Волощук. До Криму прибувають три легіонери УПА, яких відомі тільки імена: Ігор, Степан і Петро, а керівництво місцевим УПА перебирає на себе глибоко законспірований керівник служби безпеки під назвою Головна Булава. Був створений загін самооборони на чолі з працівником станції «Сімферополь» Рустемом і тридцятьма робітниками залізниці. Частково формується загін УПА „Бійці”, сотником якого призначається севастополець Василь Чмига, він же Моряк. Створений вишкільний загін „Сиваш”, який очолює колишній петлюрівський офіцер Ярослав Савка і його син Віктор. Севастопольський провідник Іван здійснює закупівлю зброї, медикаментів. У зв’язку з проведенням бойових операцій створюється шпиталь. Звільнені загоном Рустема військовополонені і завербовані до Німеччини переправляються за їхньою згодою до загону „Сиваш” чи в партизанські з’єднання.
Зв’язок з партизанами Сімферопольський революційний комітет здійснював через зв’язкових. Було поставлено завдання якомога більше відправити звільнених до партизан, щоби потім безкомпромісно можна було схилити партизан на свій бік. Але і Революційний Комітет зазнав репресій. Його господарсько-торговельна частина була легалізована під назвою Український допомоговий комітет. У жовтні 1943 року „за невиконання наказу про виділення 400 чоловік для охорони залізниці” німецьким комендантом легалізована частина Революційного Комітету була заборонена. Почалися арешти українців, запідозрених у належності до підпілля. Гестапо звіріло, обставляючи своєю агентурою арештованих українців. Їм вдалося вийти на явочну квартиру в Джанкої. Майже два місяці карателі вистежували явку бандерівського підпілля і у травні 1943 року гітлерівці захопили й замордували Вольчака. У кінці 1943 року у ворожій катівні був розстріляний і Степан Тесля.
Діючий загін УПА „Бійці”вирушив на з’єднання з УПА-Південь, розпочавши бої в Одеській області. У Голованівському районі в бою з німцями загинув його сотник Василь Чмига.
У серпні 1943 року Катерина Мешко разом з Володимиром Шарафаном були викликані до центральних органів УПА. Катерина залишилась у Львові, а Володимир повернувся до Криму і активізував Український визвольний рух. Він провів переговори з командуванням партизанських загонів, намагаючись долучити їх до кримських похідних підрозділів УПА, неодноразово зустрічався з Озенбаші, який керував кримськотатарською організацією націоналістів та представниками підпільної організації росіян Криму „Нова Росія”.
На той час Головна Булава Криму об’єднувала дев’ять повстанчих груп, що діяли в найбільших населених пунктах Криму. З підходом радянських військ частина повстанців була відкликана на підсилення УПА-Південь, частина – партизанських з’єднань. Нині відомі 43 кримські повстанці, що боролись за незалежність України в УПА, але розвідка з пошуку фактів української визвольної боротьби в Криму триває, і читачі ще дізнаються про нових героїв.
Вперше подаю схему дійових структур формування УПА у Криму в 1941-1944 рр., що складена за спогадами кримських комбатантів УПА та матеріалами цілком таємної кримінальної справи.
Здійснити широкомасштабне повстання на півострові Революційному Комітету не вдалося через швидкий наступ Червоної армії. 13 квітня 1944 року був звільнений Крим. Багато українських повстанців були мобілізовані до її лав. Так, Володимир Шарафан брав участь у боях за визволення Севастополя і був тяжко поранений на Малаховому кургані. Лікувався в Алуштинському евакуаційному госпіталі, де був арештований. Трибуналом НКВС 4 липня 1944 року він був начебто засуджений за ст. 58-1„б” і 58-11 КК РРФСР до вищої міри покарання з конфіскацією всього майна і 13 лютого 1945 року страчений. Але в справі відсутній протокол судового засідання, печатка на вироку, а три підписи під вироком вчинені одним почерком.
Тільки в 1993 році Шарафан за Законом України „Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні” був реабілітований.
Очевидно те, що комуністичний режим нічим не відрізнявся від фашистського. Обидва режими нищили людей, які боролись за національну свободу і не сприймали ні інтернаціональну, ні колоніальну ганебну державну сутність.
Приклад національно-визвольного руху в Криму дає підстави брати приклад з безкомпромісної самопожертви справжніх патріотів нації і шанувати героїв, які хотіли бачити українську державу незалежною і віддали за неї своє життя.
На сьогодні архіви КДБ закриті, бо ще живі ті, хто проводив активні дії для шельмування добрих устремлінь УПА. Опублікування їхніх імен може відродити небажану хвилю помсти. Це розуміють колишні прислужники кадебістських катівень, які понині перебувають у ветеранських організаціях і безкоштовно користуються благами за рахунок народу, який самі мучили. Вони ніколи не погодяться покаятись, бо не можуть дотепер збагнути, яке творили зло.


Володимир Проценко,
м. Севастополь.
http://svitlytsia.crimea.ua

Славко
Стрілець

К-ть повідомлень : 47
Дата регистрации : 06.09.2010

Переглянути профіль користувача

На початок Донизу

Попередня тема Наступна тема На початок


 
Права доступу до цього форуму
Ви не можете відповідати на теми у цьому форумі